ЯК МИ НА ЕКСКУРСІЮ ХОДИЛИ

Але, що скажу у прозі – марно,
Тому вирішую в віршах писати
Як ми з колегами­журналістами
Стали музейними туристами.
Тролейбус нормально нас домчав,
Ще й зустріч з краєзнавцем і екологом
Лідією Шеремет подарував.
Зайшли ми у краєзнавчий музей –
і бігом фотографувати...
І що ви думаєте?
На нас касирша як Бармалей:
"Треба грошики сплатить, щоб у нас знімати!".
Ми дали десятку, щоб вони підремонтували хатку.
Подивились ми ті старі фотки і фотоапарати.
Краще було б все це намалювати!
Коли ми потрапили у іншу кімнату,
В мене з’явилось відчуття,
Що скуштував…солону вату -
І час пішов назад «кругами»,
До тих часів, коли поля орали плугами.
Все перевернулось до гори ногами!
Я як у пральну машину тодішніх часів подивився, Від здивування у ту бочку ледь не звалився.
Та на поміч прийшов мій педагог.
Так! У сучасних умовах на нас зглянувся Бог.
Я був у захваті від гончарної печі -
З неї визирали глечики, схожі на «пасхальні кулічі».
Гадаю, дівчатам з класу сподобалися б оті прикраси!
Далі був макет насосу з заводу «Насосенергомашу».
Він мені нагадав за розмірами однокласницю Машу.
Піднялись на другий поверх,
Побачили земського лікаря квартиру,
Який усім хворим бажав здоров’я, злагоди і миру.
Було там три кімнати:
Їдальня, спальня, зал вітальний.
Скажу вам чесно – інтер’єр історично-фатальний!
Після музею захотіли ми всі їсти,
Щось смачненьке, з тіста.
І я вкотре переконався:
Наша Людмила Миколаївна жінка фантастична.
Пару хвилин – і ми у Франції містичній.
Круасанів і кави дегустація
додали нам кулінарної інформації.