МАЙБУТНІЙ ДОБРОДУБ

Вихованці туристсько-краєзнавчого відділу #ОЦПОтаРТМ взяли участь в акції "Добродуб – плекаємо дуби" й склали свою легенду про маленького дубового саджанця, якого вони висадили на новоствореній алеї.

Маленький Дубовий Саджанець мріяв про те, щоб стати великим і крислатим дубом. Тож готувався до висадки на новому місці.

Його думки понеслися спочатку в далеке минуле, про яке він чув лише зі слів старших.

- Мій прадід, - роздумував він, - добре знав козаків, які любили відпочити в затінку його крони після важкого походу проти ворога. Яких тільки історій він не наслухався, яких дум і пісень не почув! І про Марусю Богуславку, яка звільнила козаків із турецької неволі, і про трьох братів, які тікали з полону азовським степом, і про славного Байду, що навіть підвішений на гак не здався, а переміг своїх ворогів.

Мій дід давав прихисток від дощу та палючого сонця гайдамацьким ватагам, які варили під ним запашний куліш і розповідали, як вони покарали багатіїв та обдаровували бідняків. А часом під ним зупинялася чумацька валка. Чумаки розпрягали волів, сідали біля вогню та, повечерявши чумацькою кашею, співали на три голоси журливу пісню «Їхав чумак із Криму додому».

Під розлогою кроною мого батька молоді повстанці клялися у вірності Україні й, готуючи свою зброю до завтрашнього бою, натхненно співали: «Ой у лузі червона калина похилилася».

Мій старший брат ще не надто великий і могутній, але він з усіх сил сьогодні намагається дати затінок українським воїнам, яким треба відпочити після ворожого артобстрілу.

Дорога з лісу до нового місця була довгою. Думки Маленького Дубового Саджанця понеслися в майбутнє.

- Яким же буде моє майбутнє? – думав він. – Чи будуть під моїми гілками відпочивати майбутні захисники України, чи це будуть мандрівники або туристи? Чи весела дітлашня після своїх гамірливих ігор притихне на годинку в моєму затінку, щоб послухати від когось зі старших історії про минуле України, як вона віками боролася за свою волю й право жити на своїй землі, й нарешті перемогла свого жорстокого й ненависного ворога.

- О, я чую дитячі голоси! – затріпотів маленькими листочками Маленький Дубовий Саджанець. – Це вже йдуть дітлахи, щоб висадити мене на новому місці. Упевнений, вони будуть доглядати за мною, поливати, прополювати бур’яни навколо, допоки я не підросту й не зможу віддячити їм, коли вони вже будуть дорослими і прийдуть до мене разом зі своїми дітьми, сховаються від спеки, перепочинуть і заспівають легендарну «Ой у лузі червона калина».

А над нами й над всією Україною завжди буде ясне й мирне небо, а якщо щось і гримітиме вдалині, то це буде усього лише грім, за яким прийде теплий літній дощик, котрий напоїть моє коріння й освіжить моє листя.