Матеріали обласної краєзнавчої конференції учнівської молоді «Герої сучасності серед нас»

ХТО, ЯК НЕ МИ...

Оборона, за якою стежили мільйони, смужка землі, в яку вгризлися сотні бійців, легенда про "кіборгів" - такою увійде в історію оборона Донецького аеропорту.

Наш земляк Ярослав Лапін - один із тих, хто під нищівним вогнем гартував свою силу духу, разом з воїнами 93-ї окремої мобілізованої бригади трощив ворожі танки, знищував ворога. У вересні, коли аеропорт став найгарячішою точкою на карті АТО, хлопець поповнив бойову сім'ю "кіборгів".

Не рахуючи двох невеличких відпусток, Ярослав пробув там майже півроку. Днями боєць, проходячи реабілітацію після поранення, приїхав додому. Не встиг ще як слід звикнутися до мирної тиші, хоч на деякий час забути про війну, як йому знову довелося про неї згадати.

Ярослава минулої суботи запросили до районного відділення Товариства сприяння обороні України на зустріч з молоддю. Виявилося багато охочих почути про події на сході країни та вісті з найгарячіших точок не з екранів телевізора, а з вуст самого "кіборга".

Була на цій зустрічі і я разом з друзями. Прийшла сюди вшанувати героя і знайти відповідь на запитання – що ж включає у себе поняття «патріотизм», «любов до Батьківщини»? Брендовий одяг з українським гербом та синьо-жовтими бантами та стрічками, дефіле в дорогих, розшитих узорами сукнях та сорочках, які часто зовсім не відповідають традиціям вишивки тієї чи іншої місцевості, спонтанні фарбування парканів чи, можливо, щось інше, більш масштабне? Зустріч з Ярославом, на мою думку, допоможе мені остаточно визначитися. І я не помилилася.

Перше за все, Ярослав розповів, чим керувався, коли вирішив піти в саме пекло - туди, звідки можна і не повернутися. Почуття патріотизму? Не зміг дати точної відповіді боєць. Як і всі, спокійно працював на підприємстві, навіть, не задумувався, що війна стане частиною його життя. І коли одного дня дізнався, що його друг дитинства Олег загинув у зоні антитерористичної операції, все враз перевернулося у свідомості Ярослава.

Олег був снайпером, і коли потрапив у полон, його вбили, а відео виставили в Інтернет. Тоді Ярослав і прийняв рішення йти до війська. З таким бажанням прийшов у військкомат, а вже через три дні проходив у Десні перепідготовку. А згодом попросився до 93-ї бригади, в якій служив Олег. Вже в Дніпропетровську, дізнавшись, що 1-й батальйон мають відправити в зону АТО, хлопець написав рапорт, щоб перевели до його складу. За десять днів вже були в Пісках, а згодом військовий підрозділ перекинули захищати Донецький аеропорт.

Тут були лише добровольці, які знали, на що ідуть. Під артобстрілами минали дні, «кіборги» спали по 2-3 години на добу. Ворожий вогонь гартував бойове братерство.

Тут вперше Ярослав заглянув, як-то кажуть, смерті в обличчя, коли виносив з поля бою поранених товаришів, коли самого ледь не вбило. Ще на в'їзді в аеропорт під обстрілом загинуло 30 українських бійців. Саме там, на в'їзді, страх полишив Ярослава.

А потім звик до обстрілів, до куль, що свистіли над головою. Все це стало буденним. Був лише один страх - не потрапити до полону. Адже всі знали, що там почнуться тортури і приниження, а ще - шантаж рідних, вимоги грошей. Але і цей страх відступив. Ти стоятимеш, ховатимешся в укриття, мінятимеш положення, але не відступиш, тому що розумієш, що ти на своїй землі. Так думали українські хлопці, так думав і Ярослав.

Ярослав Лапін - снайпер розвідвзводу. У військових їх називають ще "боги війни". А ще кажуть, що два снайпери можуть зупинити роту солдат. Стати ним може людина із залізними нервами і витримкою і, звісно, людина безстрашна - снайперів, як правило, в полон не беруть. У Ярослава всі ці якості є.

Хоча в натовпі він нічим не вирізняється з поміж інших юнаків і дорослих чоловіків. І на перший погляд не скажеш, що ця людина ще вчора була в самому пеклі, де ціна життя - одна куля чи осколок від гранати.

Як і у всіх снайперів, у Ярослава є свій позивний - "Скат". Чому "скат"? Бо у скаті від трактора Ярослав облаштував собі місце, звідки веде прицільний вогонь.

Робота снайпера - як гра в карти, де успіх залежить від винахідливості і терпіння. Виграш - перемога, програш - смерть.

Саме так, проявивши терпіння і винахідливість, Ярославу вдалося знешкодити ворожого снайпера, який забрав не одне життя його товаришів.

Він вистежував його довго. Довелося виготовити макет бійця, вдягти його у камуфляж і з терпінням чекати, доки ворог зробить помилку. І дочекався. Коли ворожий снайпер зробив постріл, Ярослав по спалаху зафіксував його місце засідки. Вистачило одного влучного пострілу, щоб дістати ціль. Трофейну рушницю "вихлоп" Ярослав забрав після рейду. Тепер це його зброя. Під час одного з обстрілів, де боєць отримав поранення, після чого потрапив до госпіталю, постраждав і його трофей - розбило приціл. Днями волонтери привезли новий. На разі снайперська гвинтівка чекає свого нового господаря в сейфі госпіталю.

- Гвинтівка для снайпера, як дівчина - повинна бути одна, - сміється Ярослав.

Винахідливість на війні, коли немає часу на роздуми, коли треба рятувати пораненого товариша, приходить миттєво. Спаяв два шприци і ось тобі апарат для переливання крові. Саме так врятував Ярослав життя своєму другові - механіку бойової машини. Чоловіка прошило кулями, він ледве дихав, та не кинув керування БТРом, вивіз екіпаж у безпечне місце. А сам стікав кров'ю. Ярослав обробив рану і перелив йому свою кров. Під шквальним обстрілом боєць врятував тоді ще не одне життя своїх побратимів.

Тоді його й було удостоєно ордена Богдана Хмельницького.

Сьогодні Ярослав Лапін набирається сил після поранення, а там знову одягне військове спорядження і повернеться назад. Адже він з розряду тих людей, хто розуміє, що настав час захищати свободу і незалежність країни від ворога, котрий прийшов на нашу землю зі зброєю. Саме в цьому, як на мене, і проявляється справжній патріотизм, який немислимий без внутрішнього стрижня, без поваги в першу чергу до самого себе. Це справжній крок, вчинок, починаючи з моменту, коли погоджуєшся з тим, що поїхавши, можеш і не повернутися.

Чи знайшла я відповідь на питання «Що ж таке - бути патріотом». Інтернет надав мені вікіпедичне визначення поняття «патріотизм». Воно звучить так - патріотизм є любов'ю або відданістю до певної країни. Патріот - людина, яку можна назвати справжнім цінителем своєї держави. Ця людина цікавиться життям своєї країни та її народу. Це та людина, яка любить свою Батьківщину, поважає її та готова за неї усе віддати.

Слухаючи розповідь Ярослава, я зрозуміла – переді мною справжній патріот. Кожне вищесказане слово він підтвердив своїми вчинками. Пройшовши через жахи війни, він знов повертається туди – в зону АТО. Другими словами – на війну. Повертається до своїх бойових побратимів, щоб боронити країну, захищати її цілісність. А скільки їх таких, як Ярослав, справжніх героїв? Які себе такими не вважають.

Героїв сучасності, справжніх чоловіків, для яких слова «Хто, як не ми» стали гаслом життя. Їх тисячі. Вони українці – гордість нації. Будемо молитися за них, за Україну. Будемо любити її так, як люблять її вони.