НОГАМИ – ЗА ТРАЕКТОРІЄЮ ПОЛЬОТУ ДУШІ СУМЧАНИНА

Нещодавно в Зразковому обласному музеї туризму і краєзнавства Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю експонувалася надзвичайно цікава фотовиставка, що її представила керівник гуртка туристично-краєзнавчого відділу «Юний краєзнавець» Анна Ємець. На перший погляд нічого надзвичайного у цих світлинах немає. Як і в усіх сумчан, які захоплюються фотографією, зображення Альтанки – символу Сум, пам’ятник Т. Г. Шевченку, колись велична споруда готелю «Суми», Сумська обласна наукова бібліотека. Стоп. Вона й справді задумана архітекторами і споруджена так, що наче висить у повітрі, але в яблуневому цвіті?! Після цієї світлини починаю уважно вдивлятися у кожне фото – і помічаю те, чого не побачила відразу – дорогу. Ні, не так – шлях, до Альтанки, взимку і влітку, до Шевченка, до бібліотеки, аж ось Харківський міст, до нього теж треба дійти і по ньому пройти, зупинитися, об сонце побачити у воді і на мосту у вигляді жовто-синьої кулі. Що це? Запитую саму себе. І раптом усвідомлюю, що це не що інше як зображення моїх теплих і дорогих спогадів про місто, яке люблю. Запитую автора – Анну Ємець про свої здогадки і чую у відповідь: «Ви правильно зрозуміли. Це зображення траєкторії польоту душі сумчанина».

- Тобто?

А. В. ЄМЕЦЬ:

- У мене в гуртку учні 14-15 років, уже 9 б клас Сумської загальноосвітньої школи № 24. І коли я почула як розмовляють про вибір професії, де будуть навчатися і жити мої вихованці Софія Капленко, Валерія Махиборода, Сергій Солодов, Артур Лях, я зрозуміла, що саме зараз, сьогодні я повинна їм дати не тільки закоханість у рідне місто, його історію, архітектуру, а значно більше – поселити в душі дітей Суми так, щоб протягом усього життя місто стало для них оберегом. Що це значить? У нашому глобалізованому світі, коли практично немає перепон і вся Земля – твій дім, повинно бути те, де б відпочивала душа, брала наснагу для того, щоб жити, творити, любити.

От коли вам особисто у житті надзвичайно важко, що спадає на думку? Правильно, спогади дитинства, запахи, звуки. От і ми з моїми вихованцями ногами проходимо за польотом душі і збираємо намисто гармонії життя. Це не поетична фраза. Коли людина народилася в селі, то вона згадує батьківщину як батьківську хату, садок, школу, луг, поле, село загалом. Що згадуватиме житель одно-двокімнатної квартири в багатоповерхівці, затисненій такими ж сірими висотками? Що для такого міського жителя буде батьківщина? А от для нього межі розширюються - і буде батьківщиною Сумський міський парк «Казка», а в ньому своє улюблене містечко в отой передвечірній час, коли сонце купає свої промені в озерці. І Великого Кобзаря мої вихованці згадають не тільки як поета, а ще й як часточку Сум, пам’ятник Тарасу Григоровичу в центральному сквері міста, біля якого ми були в такий сильний вітер, а біля підніжжя – стало тихо і затишно. Ви справді вгадали задум, але не фотовиставки. Фотоапарат лише зафіксував те, що ми робимо з вихованцями: пізнаємо і вбираємо через очі, ноги, руки і серця історію і дух батьківщини. От так і збираємо намисто гармонії життя. Це той оберіг, який допомагатиме моїм вихованцям у цьому складному житті не просто не втратити себе, а ідентифікувати з гордо піднятою головою: «Я – із Сум», в якій би частині земної кулі в цей час вони не перебували.

Слухаю Анну Ємець і починаю сприймати Суми по-іншому. Наприклад, для вихованців Анни Володимирівни Альтанка – це непросто символ Сум, яку прикрашають символічні зображення Сонця, чоловічого і жіночого начал, що йдуть ще від трипільської культури, християнства та іудаїзму, а символ оптимізму, натхнення і … присутності великої сили духу, щоб не впадати в відчай в будь-яких життєвих обставинах. Бо керівниця гуртка обов’язково розповідає одну із версій про те, що наприкінці ХІХ століття геологи із Санкт-Петербурга шукали в Сумах нафту. З дозволу земської управи в самісінькому центрі міста пробурили свердловину, але нафти не знайшли. Петербургські геологи помилилися усього на сотню кілометрів – в подальшому її, як відомо, таки знайшли, але під Охтиркою.

Ділянку землі зі свердловиною купив чоловік племінниці Івана Харитоненка - Йосип Лещинський. Свердловину прикрили металевою плитою, а на ній побудували Альтанку.

Автором, напевне, є тодішній кресляр земської управи Сум - Матвій Антонович Щавельов. На жаль, креслення Альтанки не збереглися, відомо тільки, що збудована вона була в 1900 - 1905 роках без єдиного цвяха «великим майстром дерев’яних справ», як тоді говорили. От так, з нафтою не вийшло, а Суми збагатилися аж на …унікальний і неповторний шедевр - символ міста.

«Отже, невдач, - робить висновок Анна Ємець для своїх краєзнавців, - просто не буває. Якщо не знайшов щось одне – знайдеш інше».

Центрове фото виставки Анни Ємець – «новітня фреска» Сум, портрет Герасима Кондратьева, що на Червоній площі, на якій зображений засновник міста полковник Герасим Кондратьєв. До нього шляху не видно.

«А й не треба, - вгадує мої думки пані Анна, - Суми і його засновник – це одне й теж. Як і Свято-Воскресенський кафедральний собор у стилі козацького бароко, що він його збудував. Це просто святині, які є і які маємо шанувати».

Продовжую вже по-новому, очима її вихованців, вдивлятися в світлини Анни Ємець, щоб і собі зібрати намисто гармонії як чую за спиною голос директора Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю Лариси Тихенко. Щоправда, Лариса Володимирівна пояснювала не для мене, а для педагогів з районів області, проте послухати було корисно.

Л. В. ТИХЕНКО:

- Видатний український педагог К. Д. Ушинський уперше дав визначення краєзнавства як педагогічного поняття, виділивши в ньому суспільно-економічний, освітньо-виховний і методичний аспекти. Видатний педагог наповнив уживаний тоді термін "батьківщинознавство" (термін запроваджено ще Михайлом Ломоносовим) загальнопедагогічним змістом. У краєзнавстві Ушинський вбачав могутній засіб вивчення країни. "Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини",- говорив він.

Навчання географії на місцевому матеріалі, провісником якого був К. Д. Ушинський, дало поштовх до зародження батьківщинознавчого напрямку в географії, який став основою сучасного краєзнавства.

Сучасний термін "краєзнавство" з'явився на зміну існуючим термінам "вітчизнознавство", "батьківщинознавство".

Втілення краєзнавчого принципу в життя тісно пов'язували з принципами регіонального підходу та народності. Підвалини цього напряму в Україні в 70-х pоках XIX століття були закладені відомим педагогом і просвітником Софією Русовою, яка вважала, що прищепити дитині національні риси можна лише орієнтуючись на специфіку природи, географічного розташування, клімату, історії рідного краю на певній території. Вона писала: "...що треба добре знати свій край, бо рідна земля все одно, що велика сім'я, а земляки - все одно, що родичі", "...тільки навчаючись любити і свідомо ставитись до свого люду, до свого краю ...ми навчимося шанувати і других людей..." .

І це була та остаточна крапка до розуміння того, що автор фотовиставки «Суми – мій погляд» педагог-краєзнавець Анна Ємець хотіла донести до дорослих, бо її вихованці це вже знають і успішно збирають намисто гармонії життя.

Людмила Говійна, депутат Сумської обласної ради